Голова Фонду пам’яті Митрополита Мефодія поділилася особистими спогадами про Філарета Денисенка та його роль у становленні українського церковного життя.

Його служіння стало частиною історії держави і духовного формування поколінь

Відійшов у вічність Патріарх Філарет – слово співчуття і пам’яті

«Як дитя в утробі матері не знає того великого й дивного світу, що чекає на нього зовні, так і ми не знаємо того величного світу, який лежить по той бік смерті. Смерть — це не кінець, смерть — це народження у вічність».

Вчора Україна втратила людину, яку важко вмістити в межі одного означення. Відійшов до Господа Святійший Патріарх Філарет. І досі не віриться, бо здається, що постаті такого масштабу не відходять — вони просто є, вони тримають час і залишаються його точкою опори.

Для мене він не був абстрактним символом чи історичною постаттю з підручника. Він був людиною сили — внутрішньо зібраною, загартованою випробуваннями, здатною витримувати тиск і не втрачати напрямку. Його не ламали обставини — вони лише виявляли його характер.

Його життя — це не лише біографія, а концентрована історія цілого народу. Він пройшов крізь епохи, які формували Україну: пам’ять про Голодомор, досвід Другої світової війни, десятиліття радянської системи, відновлення державної незалежності, і знову — війну, яка випробовує нас сьогодні. У всіх цих обставинах він залишався не стороннім спостерігачем, а учасником і людиною, яка брала на себе відповідальність.

Як митрополит Київський він очолював Українську Православну Церкву в час глибоких змін. Як Патріарх — став тим, хто взяв на себе відповідальність за створення Київського патріархату, коли це означало йти всупереч усталеній системі, під тиском і без гарантій підтримки. Це був не просто адміністративний крок, а вибір, який визначив подальший розвиток українського церковного життя.

Сьогодні можна впевнено сказати: значна частина того, що ми бачимо в українському православ’ї, постала завдяки його праці, його наполегливості та його баченню. Йдеться не лише про інституції — передусім про людей. Священнослужителі, єпископи, церковне середовище — це не випадковість, а результат тривалого формування, довіри і відповідальності, які він ніс особисто.

Він формував не лише структуру — він формував покоління. І це, мабуть, одна з найскладніших форм служіння, результати якої стають очевидними лише з плином часу.

Ми могли бути в різних площинах і по-різному дивитися на окремі речі. Але я можу засвідчити: це була людина принципу. Вимоглива, безкомпромісна у своїх переконаннях, інколи жорстка, але водночас відповідальна за свої рішення і за тих, кого вів.

Сьогодні кожен згадує його по-своєму. З різним досвідом, різними оцінками, різними почуттями. Але остаточна істина не належить людським судженням — вона належить Богові.

Моє особливе співчуття — всім, хто був поруч із ним упродовж його життєвого і служительського шляху. Тим, хто залишався поруч, хто ніс відповідальність разом із ним і не відступив.

Цей день уже став історичною межею. Після нього починається інший етап — і в церковному житті, і в нашому осмисленні пережитого. І лише з часом стане до кінця зрозуміло, кого саме ми втратили.

Я з теплотою згадую нашу останню зустріч із Його Святістю і сьогодні підношу молитву разом із усіма, хто переживає цю втрату.

Нехай Господь упокоїть душу новопреставленого Святійшого Патріарха Філарета в оселях праведних, де немає ні болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне.

Вічна пам’ять!

Наталія Шевчук,
Голова Фонду пам’яті Блаженнішого митрополита Мефодія

Джерело: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія