В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Улюблені у Христі, брати і сестри!

Свята Церква, як чадолюбива мати віруючих, котра народила їх для життя вічного і взяла на себе все піклування про те, щоб вони не втратили свій спадок – Царство Небесне, приготовляючи їх до успішного звершення наступаючого подвигу святої Чотиридесятниці, подвигу покаянного, постановила сьогодні читати на Божественній Літургії притчу Господа нашого Іісуса Христа про блудного сина.

Цією Євангельською притчею Свята Церква, для збудження до покаяння тих, хто, знаходячись в кайданах гріховної звички, не можуть, або ж і не мають бажання звільнитися від неї, зображує нужденне становище людини, що віддалилася від Бога. А для втіхи й підняття духу тих, котрі, будучи подавлені усвідомленням важкості свого гріховного життя, впадаючи в безнадійність та відчай, – зображує образ блудного сина й невичерпне милосердя Отця Небесного, Котрий приймає всякого грішника, що кається.

Ця глибоко повчальна притча з особливою ясністю показує, до якого жахливого стану може дійти людина, в котрої тілесні задоволення переважають над потребами духу, чуттєвість над вищими прагненнями душі, в яку безодню гріха може впасти людина, керуючись в своєму житті свавіллям, тілесною хіттю, й котра скинула з себе благе ярмо Закону Божого.

Істинна радість життя полягає тільки в благодатному союзі з Богом. Відхід від цього союзу слугує джерелом всіляких бід та принижень. Та це становище не являється безвихіддю для грішника , котрий ще не заглушив вкінець своєї совісті, не дійшов до остаточного відчаю, впертості й закоренілості в гріхах, не підпав остаточно під владу диявола. Любов Отця Небесного не полишає його й тоді, коли він блудить по роздоріжжях пороку, не помишляючи про повернення під батьківську крівлю, коли він дрімає в обіймах суєтності й життєвих насолод, не помічаючи під собою безодні, в яку манять його страсті. Благодать Божа не перестає призивати його: то голосом любові й милосердя; то страхом погроз чи покарань устами святих Пророків і Апостолів; то розчулюючи і пом’якшуючи його серце багаторізними благодіяннями; то поражаючи скорботами та бідами; то пробуджуючи совість його через визначні події та зустрічі; то потрясаючи всю його сутність такими життєвими випадками, котрі невільно пробуджують його совість, відкривають його розум, поражають серце його страхом Божим, страхом суду та мук.

Жахлива порожнеча душі, котра утворюється в процесі гріховного життя. Невиносна мука від страсних гріховних помислів і відчуттів, коли вони киплять, як черв’яки, в душі, коли вони терзають підкорену їм душу й насилують її. Досить часто грішник, стомлений від лютих помислів, мрій та незбутніх побажань, приходить в відчай, в крайньому стані якого здатен і на самогубство. Блаженним являється той грішник, котрий в цю важку годину прийде в себе, опам’ятається й згадає про безмежну любов Отця Небесного, згадає про безмірне духовне багатство, котрим переповнений дім Небесного Отця – Свята Церква. Блаженний той грішник, котрий від жаху своєї гріховності, забажає звільнитися від важкого її гніту покаянням.

З євангельської притчі ми навчаємось, що з боку людини для успішного й плідного покаяння необхідно: побачити свій гріх, усвідомити його, розкаятися в ньому й сповідувати його в Таїнстві Святої Сповіді з твердим наміром більше його не чинити. Звертаючись з таким сердечним завдатком до Бога, ще стоячи вдалині від Нього, бачить цю людину Бог: бачить і вже поспішає до неї на зустріч, обіймає й цілує її Своєю благодаттю. Ще тільки ледве, каючись, грішник вимовить на сповіді перші слова, як милосердний Господь велить Своїм рабам – служителям олтаря й святим Ангелам – вдягнути його в світлий одяг непорочності; надіти на руку його перстень – свідоцтво відновленого єднання з Церквою земною й Небесною; обути ноги його в обув, щоб діяльність його була захищена від гріховного терену міцними постановами – заповідями Христовими. В довершення любовних дій поставляється для сина, що повернувся, трапеза любові, на якій пропонується грішнику, що примирився з Богом, духовна нетлінна їжа й пиття, а саме – Христос, давно обіцяний для людства, котре перебуває в муках гріха з самого початку свого падіння.

Возлюблені браття і сестри! Використаємо ж час, виділений Святою Церквою, на приготування до подвигів святої Чотиридесятниці, відповідно до його призначення. Використаємо його на споглядання великого милосердя Божого до людей і до кожної людини, котра бажає через істинне покаяння примиритися й поєднатися з Богом. Період нашого земного життя безцінний, тому що в цей час ми вирішуємо нашу вічну участь. Нехай дарується нам вирішити вічну участь нашу для спасіння нашого, для вічної радості нашої. Нехай ця радість поєднається з радістю святих Божих Ангелів. Нехай виповниться й звершиться радість Ангелів і людей в звершенні волі Небесного Отця, тому що немає волі Його на те, щоб загинула жодна людська душа, принижена й пригнічена гріхом.

Дійсно, ми недостойні всього цього, й повинні би молити Господа: «Господи, недостойні ми називатися Твоїми дітьми, зачисли нас хоча б в число наймитів одинадцятого часу». Але Свята Церква словами Самого Господа завіряє нас, що якщо людина усвідомить свої гріхи, якщо вона проллє сльози перед Господом про свою загибель, якщо вона буде молити Господа, подібно до митаря й ударяти себе в груди: «Боже, будь милостивим до мене грішного», – то Отець Небесний ніколи не відкине його, а вийде йому назустріч, обійме його, одягне в світлий одяг чистоти, назве його не наймитом, а Своїм рідним сином і приготує весільну трапезу, вічну трапезу в Царстві Своїм. Амінь.