Екзарх Вселенського Патріархату в Україні, єпископ Команський Михаїл Аніщенко, надав надзвичайно важливий послання під час Божественної Літургії в Андріївській церкві, закликаючи вірян зберігати надію, навіть у найважчих моментах життя.

Богослужіння та проповідь єпископа Михаїла Аніщенка в Андріївській церкві

22 жовтня в Андріївській церкві – ставропігії Вселенського Патріархату в Україні, Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл Аніщенко очолив Божественну Літургію разом із єромонахом Іовом Ольшанським та священником Костянтином Шевченком. Під час богослужіння були висловлені молитви за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, яких вбили загарбники.

У своїй проповіді єпископ Команський Михаїл Аніщенко закликав християн не втрачати надію, навіть у найважчих ситуаціях, нагадавши, що Господь завжди готовий прийти на допомогу.

Архієрей розповів про євангельську історію воскресіння сина вдовиці. Він підкреслив, що це чудо демонструє, як Господь завжди приходить до тих, де надія вже здається втраченою.

У цій історії вдова втрачає свого єдиного сина і безутішно плаче. Тоді Господь торкається труни юнака та каже: “Юначе, тобі кажу, встань,” і юнак воскресає.

Цей випадок є важливим прикладом Божого милосердя, яке приходить у найбільший час горя, даруючи надію навіть у відчайдушних ситуаціях.

Єпископ Михаїл закликав вірян пам’ятати, що Господь завжди поруч і готовий допомогти. Це означає, що завжди можна звернутися до Нього у своїх молитвах, і Він завжди почує і допоможе.

У заключенні своєї проповіді, єпископ Михаїл Аніщенко закликав не втрачати надію, навіть у найважчі моменти життя, і нагадав, що Господь завжди готовий відповісти на молитви вірян. Після богослужіння учасники Молодіжної православної школи діалогу, організованої центром святого Кирилія Лукаріса, мали можливість неформально спілкуватися з єпископом Команським Михаїлом, екзархом Вселенського патріарха в Україні.

Повний текст проповіді:
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі сьогодні ми з вами читаємо в Євангелії не просто про якесь пересічне чудо Христове яких він створив безліч, так що Апостол Іоан Богослов каже, що напевно, якщо описувати кожне чудо, то і весь світ не вмістив би тих книг. Сьогодні ми з вами бачимо як Господь воскрешає сина вдовиці яка не мала більше ніякої надії. Ми бачимо, що саме так і трапляється, що коли Господь приходить, то здається там де для людей вже немає ніякої надії – там появляється чудо. Там Господь робить ті речі які здавалося б для нас були абсолютно неможливі.

Що ж ми з вами бачимо? За Христом завжди ходила юрба людей, так і цього разу за ним іде юрба людей із з учнями. Ідуть для того, щоб послухати Його і після цього, коли сталося надзвичайне, Господь воскресив померлого, звернімо увагу, як реагує народ який його оточував.

Люди почали дивуватися, славити Бога, казати, що Господь відвідав через Великого пророка свій народ. Але чи багато людей пішло за Спасителем після цього? Не пересічне чудо, не просто зцілення, а воскресіння померлого. Чи багато людей схаминулося? Чи багато людей почали Його слухати? І якщо ми з вами подивимося, можливо якісь і пішли, звісно. Але протягом усієї Євангельської оповіді, ми з вами побачимо, що більшість випадків показує нам, що люди сприймали чудеса, які творив Господь або творили апостоли, просто як побутові радості.

“Зцілив? Ну і слава Богу. Добре, ми отримали те що хотіли, ми тепер продовжуємо жити так, як ми хочемо, не цікавлячись, а що ж Він нам розповідав, про що Він нам казав. Головне що виконав те, що ми хотіли”. На жаль більшість людей так і поступало вони шукали не слова Божого, не життя в Бозі і виконання Його святих заповідей, а позбавитися хвороб, дехто приходив до Спасителя для того щоби Він розсудив маєтки і тому подібне. Тобто Люди навіть в цьому вбачали не Боже Одкровення, а просто як один з факторів що може покращити їхнє просте, побутове життя. І в цьому вся людина. В кожного таке траплялося. Не будемо їх осуджувати, невідомо як би ми поступили.

Але сьогодні ми з вами читаємо про надзвичайне чудо, яке показує, що ніколи не можна відчаюватися і втрачати надію на Боже милосердя. Що ми бачимо? Коли Господь приходить, перше що Він каже до матері, яка втратила єдиного сина: “Не плач”.
По-людськи, якщо подивитися, то безглуздо. Як матері яка втратила єдину дитину сказати “не плач”. Єдину. Ростила, плекала, виводила в люди і тут дитина померла. І звісно що там напевно і навряд чи хто в цей час буде слухати. Людина страждає, плаче, лементує. Це природньо. Але якби це сказала якась пересічна людина, просто “не плач”, то можна було б і сказати, що це негарно. Але це сказав сам Господь. І ми бачимо, що Він не тільки сказав, але для утіхи підійшов, зупинив ті мари, що несли і сказав: “Юначе, тобі кажу встань”. Юнак встав почав говорити. Євангеліє не розповідає нам про що він говорив, але сам факт, що там де з’являється Господь, там куди він приходить, завжди появляється надія. Завжди появляється вирішення якоїсь проблеми в такій спосіб, який людям можливо і недоступний. І сьогодні читаючи цей уривок і пам’ятаючи, що кожен раз коли ми з вами відкриваємо святе Євангеліє, ми відкриваємо не просто, щоб виконати благочестиву традицію, адже всі християни, всі без виключення, покликані читати Священне Писання кожного дня. Не просто тому, що це так добре заведено, а для того, щоб вчитися. Адже Слово Боже промовляє до нас устами апостолів, через Святу книгу, через століття, через тисячоліття, саме для того, щоб навчити нас. І от відкриваючи, читаючи, можливо, такі от оповіді, в яких немає якихось приписів, заповідей Господніх, а просто якісь події історичні, які відбулися за життя Христа, ми покликані з молитвою подумати, що переживали ті люди, які були сучасниками Господа Ісуса Христа під час його земного життя. Маємо зробити для себе висновки і побачити, що основною думкою, через все Священне Писання, через всю біблійну історію, проходить Центральна думка, любов Божа, милість Божа, що Господь ніколи не покидає людину. Не просто людство у філософському понятті, загальному, а і про кожну людину піклується.

Так, можливо, трапляються і неприємності в нашому житті і не в такий спосіб як би ми хотіли іде наше життя, але якщо ми не втрачаємо надії, в яких би труднощах ми не перебували, обов’язково ми побачимо там і присутність Божу, Його допомогу, Його втіху. Що підходячи до нас коли і ми плачемо, Він перш за все скаже «не плач» і потім зробить, можливо і не зовсім так, як ми планували получилося, але так як нам потрібно для спасіння.

Отож дорогі друзі, коли ми з вами відкриваємо сторінки Святого Писання, подивімося на те, що Господь ще і ще промовляє до кожного з нас. Тобто від нас залежить, чи ми будемо говорити з Богом, чи ні. Чи Він буде нам говорити, чи ні. Чи ми його почуємо, чи ні. Чи ми відкриваємо Святе Писання, Євангеліє зокрема, для того, щоб навчитися отримати втіху, отримати життєвий приклад і навіть в безвихідній ситуації, як ота Наїнська вдова плакала, лементувала, але почула від Бога: “не плач”, бо Господь милосердний, Господь люблячий і завжди прагне спасти людину.

Не втрачаймо надію, як би тяжко нам не було. Пам’ятаймо, що Господь завжди з нами, що Він любить нас і нам варто тільки звернутися до нього, покликати і Він завжди відгукнеться, завжди прийде, завжди обійме і скаже: “Не плач”. Якщо маєш проблему, будемо вирішувати їх разом. Хай Господь укріпляє нас дає нам силу і допоможе ніколи не впадати у відчай. Амінь.