Св. Никодим є засновником ісихазму в румунській землі. Він народився близько 1320 року в м. Прилепі, що в Македонії. Його батько був греком з Касторії, а мати походила зі шляхетної сербської родини, пов’язаної із сербським князем Лазарем (1371-1389) та з волоською родиною Басарабів. Здобувши ґрунтовну освіту в церковних науках та слов’янській мові, Нико­дим направився на Святу Гору Афон та вступив до од­ного з монастирів, де подвизалися сербські монахи.

Після трьох років послуху він прийняв чернечий постриг з іменем Никодим і згодом був висвячений на диякона і на священика. З плином якогось часу він віддалився в усамітнення, аби примножити подвиги й плекати в безмовності внутрішню молитву. Подвиж­ник доблесно відбивав атаки бісів і здобув таким чи­ном благодать безпристрасності й дар прозорливості. До нього почали звідусіль приходити монахи, шукаю­чи у нього духовних порад. Згодом Никодима обрали ігуменом монастиря і коло нього зібралося багато мо­нахів, не лише сербів, а й греків, румунів та болгар, які знайшли тут щедре пасовище для своїх душ.

За якимсь часом святий пішов у Саїну, в районі Кладова, на південь від Дунаю разом із кількома учнями-сербами, аби проводити там життя у безмовності. Там преп. Никодим заснував церкву в ім’я Свя­тої Трійці. Близько 1362 року він оселився у долині р. Водиці в Олтенії (на північ від Дунаю). Зібравши самітників, які жили неподалік, преподобний засну­вав монастир із церквою в ім’я преп. Антонія Велико­го, за благословенням патріарха Філофея [24 жовт.] і митрополита Угро-Валахії Іакинфа та на пожертви воєводи Владислава Влаїку (1364-1377), який надав ш земельний маєток і щорічне утримання.

Преп. Никодим здобув такий духовний авторитет, Що 1375 р. його друг монах Ісая [3 вер.] запросив його взяти участь у місії афонських ісихастів, яких князь Лазар послав у Константинополь, аби зцілити розкол поміж Сербською Церквою та Константи­нопольським Патріархатом15. їхня місія увінчалась успіхом і накладену раніше анафему було знято. Піс­ля цього патріарх Філофей надав Никодимові титул архімандрита та подарував йому святі реліквії для його монастирів.

Прибувши в Сербію, Никодим повернувся до сво­єї спільноти у Водиці. Але за кілька місяців, напри­кінці 1375 року, угорці заволоділи місцевістю Банат, і преп. Никодиму з дюжиною учнів довелося шука­ти пристановища на гірському масиві Горж. Вони зупинилися у долині Тисмана. Мешкаючи в печері, преподобний заходився розбудовувати монастир з афонським статутом. За підтримки князів Раду І (1377-1383) та Дана І (1384-1386) преп. Никодим збудував у Тисмані монастир, що здобув, так само, як і Водиця, привілей автономії. Князь Лазар відвів йому низку угідь у Сербії.

Тисманський монастир одразу став духовним осередком, що поширював по всіх Балканах вчення та практику умної молитви. Тут також переписува­ли чимало богослужбових та богословських книг. Преп. Никодим підтримував листування з такими видатними церковними діячами свого часу, як Євфимій Тирновський [2 лют.] та Анфім Критопулос, митрополит Волоський. Преподобний також мав художнє обдарування і сам прикрашав фресками збу­довані ним церкви.

Дійшовши порогу старості, Никодим довірив керування своїми двома монастирями – у Водиці та Тисмані – одному з учнів, а сам усамітнився в печері. Там він проводив цілі тижні у пості та безперестанній молитві, повертаючись до монастиря лише по неділях, аби служити з братією Божественну Літургію та зцілювати своєю молитвою хворих, які приходили просити його заступництва. Декотрі з них одужува­ли тільки-но увійшовши в Тисманський монастир, ін­шим достатньо було торкнутися його мантії. Кажуть, він зцілив племінника угорського короля Сигізмунда.

Преподобний Никодим спочив у мирі з Богом 26 грудня (8 січня) 1406 року, благословивши перед смертю своїх учнів.

Монастир у Тисмані досі вшановують як колиску румунського чернецтва. Св. Никодиму також при­писують заснування деяких інших монастирів , які плекали традиції ісихазму. Наче фортеці молитви та віри, вони захищали православне населення румун­ської землі від католицького прозелітизму, що насу­вався з Угорщини.

Пресслужба Патріархії