Святий великомученик Димитрій походив з родини начальника македонською міста Солунь (тепер Салоніки на північному сході Греції). У той час, коли переважна більшість мешканців міста, як і цілої Римської імперії ІІІ століття по Різдві Христовім, були язичниками, батьки Димитрія таємно сповідували християнську віру. Християни того часу жили в атмосфері ворожнечі та переслідувань, тому сім’я Димитрія, батько якою посідав важливу державну посаду, змушена була приховувати свої релігійні погляди.

Щойно Димитрій досяг свідомого віку, батьки привели його до потаємної кімнати свого будинку, в якій тримали ікони, та сказали: “Любий сину! Ось зображення Того Єдиного Істинного Бога. Котрий сотворив небо і землю, і все, що наповнює її, а це зображення Його Матері, Владичиці нашої, Діви Богородиці”. І, починаючи з цих слів, навчили юнака Христової віри.

Після смерті батька Димитрій почав керувати Солунським краєм – землею, що мала свою Церкву ще від апостольських часів (до мешканців Солуні звернені два послання св. ап. Павла). Молодий начальник сміливо розірвав з поганськими вченнями та почав відкрито сповідувати Христа, заохочуючи до правдивої віри й земляків. Імператор Максиміліян. дізнавшись про це, наказав позбавити Димитрія високої посади та ув’язнити його.

Перебуваючи в Солуні, імператор тішився з улюбленої розваги: поєдинків гладіатора Лія, який з підвищення для бою кидав супротивників донизу на гострі списи. Один з солунських християн, які дуже поважали Димитрія, юнак Нестор, не міг більше споглядати на зухвалі розваги імператора та його оточення, тому вирішив піти на бій супроти Лія. Нестор прохав благословення в ув’язненого Димитрія, а той благословивши юнака на подвиг, передбачив перемогу Нестара та його мученицьку смерть. Нестор подолав Лія, а розгніваний імператор наказав закатувати переможця разом із Димитрієм.

За деякий час по мученицькій смерті обох християн було знайдено тіло Димитрія, котре виточувало чудодійне миро. Православна Церква визнала Димитрія та Нестора святими. Мощі вмч. Димитрія дотепер зберігаються у величному соборі в Солуні.

Давня македонська столиця Солунь була великим багатонаціональним містом. У ньому, серед інших народів, мешкало чимало представників різних слов’янських груп. З Солуні походили просвітителі слов’ян та знавці їх мов  рівноапостольні Кирило і Мефодій. Можливо, саме тому культ вмч. Димитрія Солунського поширився і серед слов’янських народів. Ще київські князі прагнули дістати часточки мощів солунського великомученика та будували храми на його честь. Наприклад, нинішній Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві розташований на місці княжого Свято-Дмитрівського монастиря, збудованого ще перед 1062 роком князем Ізяславом Ярославичем (у хрещенні Димитрієм). На згадку про це каплиця у приміщенні Патріархії Української Автокефальної Православної Церкви, яке знаходиться на території Михайлівського монастиря, посвячена на честь вмч. Димитрія.

Пам’ять про вмч. Димитрія зберігається багатьма народами, під опіку святого молитовно вдаються під час лих та нападів ворогів, також його вважають охоронцем міст. Це знайшло свій вияв й у богослужбовій прославі святого. Постать вмч. Димитрія Солунського здавна приваблювала українців ще й через його правдивість та безкомпромісність у сповідуванні віри, через приклад опору злочинним діям влади. День пам’яті святого 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) святкується Українською Церквою як одне з великих свят.

Прес-служба Патріархії УАПЦ