ДОРОЖИТИ ЛЮДИНОЮ
Слово в пам’ять про Блаженнішого Митрополита Володимира Сабодана Предстоятеля Української Православної Церкви зі спогадів секретаря Його Блаженства (1998-2014) митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Православної Церкви України Олександра Драбинко.
23 листопада 2019 р., Митрополиту Володимиру виповнилось би 84. Останніми роками він часто цитував псалмоспівця: дні віку нашого – сімдесят літ, а як при силі – вісімдесят літ, і найкраща пора їх – труд і хвороби (Пс. 89:10). Слова ці він застосував до себе. І дійсно, в житті Блаженнішого було чимало трудів і хвороб. Та все ж йому майже вдалося досягти визначеної праведним Давидом межі: 80-ти років.
«Багато, що нам вдалося зробити, але дещо ми не встигли, а вже час…», – сказав мені Блаженніший близько року тому. Що мав на увазі Владика, говорячи, що ми не встигли щось зробити? Стан Митрополита на той час був уже тяжким, говорити йому було складно, і я не наважився розпитувати Владику про те, що саме ми не встигли. Та й не до того було.
Митрополит Володимир очолював Українську Православну Церкву в «осьовий» час її становлення. І поза сумнівом, що останній 20-ти річний період у житті нашої церкви з часом називатимуть золотою добою в новітній історії канонічного Українського Православ’я. Добою Блаженнішого Володимира, добою відродження, розвитку і зміцнення церковної України. Дай нам, Боже, ці здобутки зберегти і примножити!
Однак сьогодні, у день народження Митрополита Володимира, не хотілося б говорити ні про те, що, на жаль, лишилося тільки в думках та задумах. Сьогодні хочеться сказати про інше – про те, чим жив Блаженніший, і якою людиною він був.
***
Подвигом добрим я подвизався, свій біг закінчив, віру зберіг, – підсумовує своє життя первоверховний апостол Павло, коли настав час його відходу (2 Тим, 4:7). Коментуючи слова апостола, святитель Іоанн Златоуст зауважує, що справжній подвиг має не лише таким здаватися, але й приносити користь, а справжній біг життя – не виявляти силу та честолюбство, а привертати всіх на небо.
Від Блаженнішого часто чекали, що він виявить силу – владно наполягатиме на своїй моделі церковного управління, протисне свої рішення. Проте Митрополит Володимир завжди намагався робити так, щоб «біг» його життя і вчинків залучали людей до неба. «Важливо не лише досягти своєї мети, – вчив він нас. – Важливо, залучаючи всіх, незалежно від поглядів, досягти її так, щоб це було угодно Богові».
«Хто, крім вас, може стати на чолі об’єднаної помісної Церкви? – переконували Блаженнішого представники одного церковного напрямку. « Хто, крім вас, убереже Церкву від розколу»? – казали йому представники вже іншого напряму бачення церковного майбуття. «І що робитимемо? До кого прислухатимемося? – іронічно запитав я Владику Володимира після того, як одного дня відвідали делегації обох сторін. «Якщо дослухатися до всіх людей у нас не виходить, – з посмішкою відповів Блаженніший, – тоді дослухатимемося до волі Божої».
***
Анексія Криму, війна на сході, навала брехні про нашу країну і народ… Усі ці наші біди ми маємо сьогодні переживати вже без Блаженнішого Митрополита Володимира. Що б він сказав, якби побачив на власні очі війну на колись квітучому Донбасі, куди він так любив їздити? Як би Митрополит Володимир відреагував на спробу розділити Україну, яку від краю до краю він промандрував багато разів? Що б відповів тим, хто сьогодні розсварює колись братські народи, з духовенством яких він біля Чаші казав: «Христос посеред нас»?
«Не бійтеся! Бог не в силі, а в Правді», – гадаю, ми б почули саме таку тиху, сповнену віри та надії в милосердя і справедливість Божі, відповідь.
Ваше Блаженство! Віримо і знаємо, що милістю нашого Небесного Отця Ви знайшли притулок у Його всеохоплюючому Серці та Його Небесному Домі. Просимо вас, Блаженніший Владико, не залишайте у своїх молитвах ні нашої Церкви, ні нашої країни, ні нас, Ваших вірних чад!
Вічна Вам пам’ять, Ваше Блаженство!