Спогади Олександра (Драбинко), митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського секретаря Блаженноспочилого Митрополита Київського і всієї України ВОЛОДИМИРА (Сабодана) Предстоятеля Української Православної Церкви.

Родина та односельчани Владики постраждали від голодомору 1930-х. Тому Блаженніший завжди підносив свій голос у пам’ять мільйонів людей, яким довелося прийняти, на його думку, мученицьку смерть від масового голоду, жертв якого ми також молитовно поминаємо в ці дні.

«У 1930-ті роки, – читаємо в Синодальному зверненні 2008 р., ініційованому Його Блаженством, – Україна вперше пережила штучний голод, масове вбивство мільйонів своїх громадян – цинічне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в богоненависницькому і людиноненависницькому середовищі міг відбутися такий злочин. На щедрому українському чорноземі вмирали в страшних муках мільйони людей. Цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства. Він став знаряддям диявольської помсти за неспроможність викорінити зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам’ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога. Цю віру можна було знищити лише через фізичну ліквідацію її носія. Тому богоборча влада, створивши духовний голод, прирекла націю і на голод фізичний.

Ясна річ, такі заяви викликали невдоволення в так званого політичного православ’я, якому завжди були характерні шовіністичні настрої. «Ваше Блаженство, – доповідав я Митрополитові пізніше, – деякі політико-релігійні організації гостро критикують Вас за те, що Ви вжили слово «геноцид» стосовно голоду 1933 р.». «Заспокойся, – відповів Блаженніший, – їх багато чого не влаштовує, і це не найстрашніше»,  І справді… Суперечки про слова – це не страшно. Страшно – коли ллються людська кров та сльози матерів, те, що бачать наші очі сьогодні.

Прес-служба Патріархії