Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія оприлюднив документи та матеріали, які ставлять питання про канонічну відповідальність, моральний авторитет духовенства та межі допустимого у час війни.

У центрі суспільної уваги опинилася історія, яка поєднала вирок українського суду, питання церковної дисципліни та моральної відповідальності духовенства під час повномасштабної війни

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія оприлюднив матеріали щодо Назара Петранюка — керівника релігійної організації Кафедрального собору святих Кирила і Мефодія Тернопільсько-Бучацької єпархії Православної Церкви України, якого Апеляційний суд міста Києва у 2018 році визнав винним у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Розслідування вже викликало широкий резонанс серед духовенства, вірян та церковного середовища, адже йдеться не лише про окремий вирок суду, а про питання довіри до церковних інституцій у час, коли українське суспільство особливо гостро реагує на будь-які прояви моральної подвійності.

Що встановив суд? Згідно з текстом вироку Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року, Назар Петранюк був визнаний винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть людини. Суд скасував попередній виправдувальний вирок та дійшов висновку, що докази беззаперечно підтверджують вину обвинуваченого.

У матеріалах справи йдеться, що водій мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, однак вчасно не відреагував на зміну дорожньої обстановки та не вжив необхідних заходів для зменшення швидкості. Покаранням стали три роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Водночас суд звільнив його від реального відбування покарання з іспитовим строком.

Саме цей вирок і став підставою для гострих питань, які сьогодні ставить Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія.

Особливий резонанс історії надає не лише сам факт судового вироку, а й подальше перебування Назара Петранюка у церковному управлінні.

Автори розслідування наголошують: православна канонічна традиція надзвичайно суворо ставиться до будь-якого випадку пролиття людської крові. У матеріалі згадуються 66-те Апостольське правило, правила святителя Василія Великого та практика церковної акривії у Вселенському православ’ї.

У православній традиції священнослужитель має бути не лише юридично несудимим, але й морально бездоганним образом служіння Христу. Саме тому справа викликала дискусію далеко за межами Тернопільщини.

Фонд пам’яті Митрополита Мефодія також звертає увагу на роль архієпископа Тихона Петранюка, який, за твердженням авторів розслідування, знав про вирок суду та все ж допустив брата до керівництва релігійною структурою.

Справжній суспільний вибух ця історія викликала саме тепер — під час війни.

Тисячі українських священиків, капеланів та мирян сьогодні перебувають на фронті, допомагають військовим, служать у прифронтових регіонах, втрачають життя під російськими обстрілами. На цьому тлі будь-які підозри у використанні церковного статусу як способу уникнення мобілізації сприймаються особливо болісно.

Саме ця тема проходить червоною лінією через усе розслідування Фонду Мефодія. Автори прямо ставлять питання: чи може Церква дозволити собі ігнорувати моральні виклики часу, якщо йдеться про людське життя, суспільну довіру та репутацію українського православ’я?

У фінальній частині розслідування Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія звертається до Предстоятеля Православної Церкви України Блаженнішого Митрополита Епіфанія та членів Священного Синоду із закликом дати канонічну оцінку ситуації.

Автори матеріалу вимагають:
відкритого церковного суду;
перевірки фактів, оприлюднених у розслідуванні;
канонічної оцінки дій усіх причетних осіб;
очищення церковного управління від будь-яких практик, які можуть дискредитувати ПЦУ в очах суспільства.

Сьогодні ця історія виходить далеко за межі одного кримінального провадження чи внутрішнього конфлікту в окремій єпархії.

Йдеться про значно більше — про довіру до Церкви в час війни, про моральний авторитет духовенства та про те, чи однаковими є канони для всіх.

Бо українське суспільство після 2022 року змінилося. І тепер воно значно гостріше реагує на будь-які ознаки закритості, безкарності чи подвійних стандартів — незалежно від сану, посади чи церковного статусу.

Саме тому справа братів Петранюків уже стала не лише регіональним скандалом, а серйозним викликом для всієї системи церковної відповідальності в Україні.

Джерело: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія