У день свята перенесення мощей преподобного Феодосія Печерського Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній очолив Божественну літургію у Свято-Феодосіївському ставропігійному монастирі Києва. Того ж дня стало відомо, що братія обителі переходить до Києво-Печерської Лаври — і в цьому збігу є щось більше за календарний випадок.

Богослужіння у переповненому храмі

Предстоятелю автокефальної Української Православної Церкви співслужили архієпископ Луганський і Старобільський Лаврентій, архієпископ Вишгородський Агапіт, єпископ Васильківський Єфрем та єпископ Богуславський Арсеній. Разом з архієреями молилися братія обителі й запрошене духовенство.

Храм був повний. Стояли парафіяни у вишиванках, матері з дітьми, ченці, військові у формі просто з дороги. Після читання Євангелія Його Блаженство виголосив першосвятительське слово.

Молитва за Батьківщину і за тих, хто не повернувся

Предстоятель возніс особливу молитву до Господа за нашу Батьківщину, яка переживає час важких випробувань і небезпеки. Під час відправи лунали прохання за воїнів, які захищають Україну, за владу і народ.

Молилися і за спокій душ усіх полеглих оборонців Батьківщини та мирних жителів, які загинули під час війни. У храмі, де стояли люди у військовій формі, ці прохання звучали інакше, ніж читаються на папері.

Наприкінці Літургії відбувся урочистий хресний хід навколо храму. Потім Предстоятель привітав громаду обителі зі святом і відзначив захисників України та благодійників церковними нагородами.

Чому монастир стоїть саме на цьому місці

Аби зрозуміти сенс сьогоднішньої новини, варто згадати, звідки взялася ця обитель.

У 1091 році ченці Печерського монастиря переносили мощі преподобного Феодосія з печер до Успенського собору. Дорогою процесія зупинилася перепочити, і раку з мощами поставили на пень від зрубаного дерева. Незабаром біля того пня стали діятися чуда, а сам пень згодом послужив престолом храму, який над ним і звели.

Нинішня Феодосіївська церква з’явилася на цьому місці у 1698–1700 роках коштом київського полковника Костянтина Мокієвського. Її збудували у стилі мазепинського бароко, за зразком українських трикамерних церков, на місці давнішого дерев’яного храму. Чоловічий монастир при ній відкрили в 1992 році.

Отже обитель постала буквально на дорозі, якою несли мощі преподобного. Вона від початку була місцем зупинки на шляху до Лаври.

Дорога, яку братія тепер завершує

Відповідно до рішення Священного Синоду, братія переходить до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, де продовжить своє чернече життя. У монастирі на Лаврській діятиме жіноча обитель.

Предстоятель подякував за ревне служіння братії на чолі з архімандритом Макарієм (Папішем) і вручив йому орден Архістратига Михаїла I ступеня.

Тут і виникає та рима, з якої почалася ця розповідь. Понад дев’ять століть тому процесія з мощами преподобного Феодосія зупинилася на цьому місці й рушила далі до Лаври. Сьогодні до Лаври йде братія монастиря, який виріс із тієї зупинки. Архімандрит Макарій, який опікується Дальніми печерами, повертається туди, звідки колись і вирушила та хода.

Церква рідко пояснює свої рішення поетично. Але цього разу історія склалася сама.

Свято минуло, храм лишається на своєму місці, і молитва в ньому не уривається. Змінюються тільки ті, хто цю молитву несе.